Мешканців тимчасово окупованих територій Харківщини евакуюють через дамбу Печенізького водосховища
З тимчасово окупованих росіянами територій Харківської області триває евакуація мирних мешканців. Людей вивозять через дамбу Печенізького водосховища.
У репортажі молдавського каналу NewsMaker мешканці Харківщини розповіли, як їм жилося під окупацією та які сподівання вони мають на подальше життя, передає «Думка”.
Саме греблею Печенізького водосховища (в 60 км від Харкова) проходить лінія розмежування між українськими і російськими військами. Міст через дамбу ЗСУ частково підірвали ще 24 лютого, щоб зупинити просування ворога. Тепер з однієї сторони дамби стоять українські війська, з іншої — рашистські, і людей доводиться евакуювати під дулами ворожих автоматів. Біженці і волонтери, що їм допомагають, вже потрапляли під мінометний обстріл путінських військ, але іншого шляху евакуації немає.
Напівзруйнованим мостом (його називають «дорогою життя”) йдуть і малі, і старі: з кошенятами, дітьми, візками. Лежачих переносять на ношах, інваліди їдуть на візочках, на хворих вже чекають карети швидкої допомоги. Дехто боїться переходити через аварійний міст — страшно і людям, і тваринам, але залишатися під окупацією страшніше, кажуть люди.
«Ми з Гракового (село в Чугуївському районі — ред.), там такий ад! Наше село на передовій, а далі вже росія. Розбите все село”, — зі сльозами розповідає кореспонденту літня біженка.
А от мешканка Вовчанська, що 4 місяці прожила під окупацією, і в будинку якої не залишилось жодного цілого вікна, заявляє, що «росіяни нам нічого поганого не зробили”. «Просто так склалися у світі обставини, що тут поробиш”, — знизує плечима жінка.
Молода дівчина їде з селища Шевченкового Куп’янського району.
«Тихо, але не дуже жити, якщо чесно. Взагалі ніяк. Роботи нема, ціни скажені, націнка на весь товар, гуманітарки не дають. Слава богу, що вибрались”, — описує вона стан справ у рідному селі.
«Яка зараз там ситуація?” — питає кореспондент біженців з Ізюмського району.
«Росія”, — відповідають вони і кажуть, що не отримували від окупантів ані допомоги, ані пенсій.
«Лікарні не працюють, ліків нема, грошей зняти ніде, зв’язку нема, світла не було місяць”, — описує молода жінка становище у селищі Дворічному.
Допомагають перевозити біженців волонтери з організації «Kharkiv help”. Кажуть, що за півдня роботи перевозять близько 1 тисячі людей.
Люди залишають в рідних селах все, беручі лише найнеобхідніші речі.
«В мене там залишилось все: дім, город, будови. Так що звільняйте нас, будь ласка”, — каже жінка з Куп’янська, звертаючись до українських військових, що допомагають в евакуації.
Військові і волонтери розповідають, що іноді росіяни починають стріляти прямо під час «зеленого коридору”, або можуть без пояснень «розвернути” сотні автівок з людьми.
«Розпочався мінометний обстріл, в 100-150 метрах «прилетіло”. Військові кинули дітей в окопи і накрили тілами. Уламки полетіли на забор, на щастя, обійшлося без постраждалих”, — розповідають волонтери.
Як повідомляла «Думка”, із окупованих громад Харківщини та Луганщини вчора, 4 липня, евакуювали 860 людей, чверть із яких – діти. Евакуація триває.
